— А чому ти не маєш  подружки?

— Не знаю.

— Ти блакитний?

— Ні! Є дехто... Я часто про неї мрію.

— Чи вигадана?

— Ні, справжня, жива дівчина.

— І в чому проблема?

— Не знаю... Я так багато всього хочу сказати їй. Про те, що я бачу, як самотньо, навіть коли ніхто не бачить. Бо знаю, як це бути втраченим, самотнім і непомітним.

— Саймоне, бажаного потрібно домагатися! Якби я так закохався, я зламав би цю стіну.

— Я намагався з нею розмовляти, але я не знаю, як бути із собою. Мене ніби немає  у моєму власному тілі. Немов... ніби через мене можна стіни руками доторкнутися. І я не розумію, ким я хочу бути, і хто я насправді є. Я знаю, що говорю з нею, але не можу зробити те, що потрібно. Я як Піноккіо, дерев'яний хлопчик несправжній. Це мене вбиває.

Порвалася днів сполучна нитка. Як мені уривки їх з'єднати?

— Дядьку, дай десять копійок! Ну, дай десять копійок! Десять копійок дай!

— Може тобі ще дати ключ від квартири, де гроші лежать?

Ти тільки зрозумієш, що бувають розклади, коли ти граєш. А бувають навпаки – коли грають тебе.

Чоловік, який не проводить часу зі своєю сім'єю, не може називатися справжнім чоловіком.

— Мене звуть Патч.

— Мітч Роман. Університет Джорджтаун. Здобув нагороду Томпсона за наукові досягнення.

— Закінчив початкову школу. Якось отримав дві зірочки за малюнок кролика.

— Я люблю тебе. Хочу, щоб ти стала моєю дружиною.

— Але ж я вічно майну у тебе перед очима.

— Миготить. Мені це дуже хочеться.

Ви знаєте, як виграти війну? Порядок, дисципліна, підпорядкування.

Зі стихійними лихами неможливо боротися. Наближається ураган — доведеться забратися з дороги. Але коли ти в Єгері, то ти можеш дати бій  урагану. І перемогти.

Материнство — найважча з робіт, що приносить радість.