Давай укласти угоду: ти не говориш про мене брехню, а я не говорю про тебе правди!

- Стефан, привіт.
- Вітання.
— Я сьогодні готую вечерю, прийде Рік... і ти приходь.
— Знаєш, у нас із Оленою перерва... ну, у стосунках.
- Правда?
- Так.
— А звуки сьогодні вранці говорили про інше.

Покажіть мені серце, не обтяжене зухвалими мріями, і я покажу Вам щасливу людину. (Покажи мені серце, яке не відвідували дурні мрії, і я покажу тобі щасливу людину.)

— Як бачу, ви добре знаєте їхніх чоловіків.
— Не дуже добре, але їхня репутація випереджає їх.

- Ви атеїст?
— Тільки на Різдво та Великдень. У решту днів це не важливо.

— Не знаю... Ну , немає в ньому іскри божого гніву... Як накажеш мені вселяти жах у серця грішників з такою крихітою?

Розлучатися треба так, ніби завтра зустрінемося, а зустрічатись — ніби не бачилися сто років.

Коли ти можеш жити вічно, навіщо ти живеш? (Якби ти зміг жити вічно, навіщо б ти жив?)

— Як там твоя повія?
— Мило, що спитала. Забавна історія, вона  хотіла стати начальницею лікарні, але зрозуміла, що мати людей у ​​такий спосіб аморально.

— Ненавиджу банкети-репетиції майже так само, як ненавиджу весілля. І єдина причина одружуватися - захищати від хижаків самку людини прямоходячої під час годування груддю. А ці двоє одружуються лише заради того, щоб влаштувати пафосний бенкет і змусити нас відчути себе злиднями. Хоча ми й знаємо, що за кілька років адвокати розпилюватимуть їх«Бентлі».
— Чудовий буде тост.