Ти мало не вибачився хвилину тому — не псуй враження.

Гаррі Поттер... Хлопчик, який вижив... Прийшов померти.

Не можна позбавити людину того, чого в неї немає.

Чому ми бережемо всі наші старі сукні, а наших старих коханців ми викидаємо з голови?

Проклятий Нью-Йорк. То сто років нікого не бачиш, а то стикаєшся двічі на день.

— Так кльово не старіти. Мені подобається бути вічно красенем.
— Так, бути стоп'ятидесятилітнім тінейджером завжди було межею моїх мрій.

- Підніміть руки ті, хто воював у Франції; ті, хто стояв пліч-о-пліч зі своїми товаришами і бачили, як вони помирають, підніміть руки. Кров, пролита на полях Фландрії, річки вашого поту, і комусь із вас дісталася нагорода? Може, вам?
- Ні!
— Може, вашим дружинам?
— Ні, ні!
— То кому ж тоді? Вони є серед нас?
- Ні!
— Чи вони сидять по будинках, у комфорті, з набитими животами, коли ви намагаєтеся наскрести жалюгідні гроші на взуття вашим дітям? І що вони пропонують вам за ваші жертви? Вони урізають вам платню! Ось ваша винагорода.

Кожному хочеться знати, що є хтось, кому він цікавий.

— Чим я можу тобі допомогти?..
— Просто обійми мене...

Вибирати, як померти – невід'ємне право кожного.