— Еда, ти така талановита. Ти геній. Твоє коло тебе не цінує, але я прийняв рішення. Я буду твоїм колом, я вірю в тебе.

Я заздрив Еліф. Тому, як її цінують. І думав про тебе. Тебе також мають цінувати. Ти це заслуговуєш. Вона  нічим не краща за тебе.

Ніколи не йди вгору сходами, що йдуть униз.

— Коли ти зрадиш нас, я першим виріжу твоє серце.

— Ох, Касе, ти вмієш фліртувати.

— Пане російський, пане російський! Він лежить у мене під ліжком абсолютно брудний. Його можна вимити?

— Це хто ж у вас лежить під ліжком?

— Це не я поклала. Я боюся його чіпати, він може вбити.

— Я питаю, хто у вас лежить під ліжком?

— Снаряд. Такий великий снаряд. О, будь ласка, він не заважає! Але він абсолютно брудний. Його можна вимити милом?

— Я тут трохи починаю, хочете?

— Від солодкого утворюється карієс.

— А я люблю солодке.

— Ну й помреш найперше.

— Не сказати, щоб це суперечило моїм планам.

— Хочеш поговорити про це?

— Це як у тому анекдоті, так?

Чим довше чекатимеш, тим більше днів ти втратиш назавжди.

— Спокушай мене! Завоюй мене поглядом! Давай же!

— Та я вже... завойовую.

— Ой вибач...

Біль завжди краще переносити у світлі дня.

— Одягайся. Ми йдемо.

— Але ж я нічого про тебе не знаю!

— Я виріс на фермі в Мурсвілі, Індіана. Мати померла, коли мені було три, а батько виховував мене кулаками, інакше не вмів. Я люблю бейсбол, кіно, гарний одяг, машини, віскі… і тебе. Що ще хочеш дізнатися?

Страшний день для батька — дочка привела хлопця... Я думав, якщо вбити першого, то іншим буде не кортіло.