— Що, важко постаратися?

— Так! Помру ще у розквіті років.

Знаєте, містере Бернштейн, якби я не був такий багатий, то став би по—справжньому великою людиною.

Здалеку він нагадує будь—яке інше маленьке місто у світі... Безпечне. Пристойний. Непорочний. А подивіться ближче – почнете бачити те, що ховається у тіні. Ім'я  нашому місту – Рівердейл.

Найдивніше у шлюбі те, що іноді думаєш, що минуло 35 років. Або 25. Або 10. А іноді здається, що начебто вчора.

Якщо він мій кінець, іншого кінця я не бажаю.

— Ну, як я виглядаю?
— Наче зійшла з картини.
— ОУ Дякую.
—... із повіями.

— У тебе немає  маски, і ти така сіра. Але ти краще ніж нічого!

— Тут усі носять маски?

— Звичайно! Як же без маски дізнатися, що ти щаслива, чи сумуєш, чи злишся, чи хочеш десерт.

— У мене є обличчя.

— Ти сказала, що думаєш?

— Так. Щоправда, не вголос.

— Що в тебе в роті?

— Це сигара.

— Не какашка?

— Ні!

— Пахне також.

... про дівчину, яку зачарував злий чарівник. І ця дівчина, прекрасна дівчина, перетворена на лебедя. Тільки на кілька годин, уночі, лебідь знову стає дівчиною. Одного разу вночі з нею знайомиться принц, і вони закохуються, і вона розуміє, що це те саме, що дозволить їй перетворитися на дівчину.

— І чим скінчилося?

— Пообіцяв одружитися і зрадив з іншого, звичайно ж.

— Дівчина залишилася лебедем?

— Померла!

— Через принца сраного?