Ми були класною парою: вона  вірила в мене, а я вірив, що заслуговую на це.

- Вони відпускають вогні в небо. Ти можеш у це повірити? Японські вогні як символ прощання з минулим. Ну, термінове повідомлення – ми не японці. Ти знаєш, хто вони? Діти. Начебто, запалюючи свічки, можна все виправити, або навіть промовивши молитву, або вдаючи, що Олена закінчить не так, як решта — вампіром-вбивцею. Глупість, марення. Нестерпні, маленькі діти. Я знаю, що ти скажеш:«Так вони почуваються краще, Деймон». І що? Як довго це триватиме? Хвилину? День? Що це змінить? Тому що, зрештою, коли ми втрачаємо когось, кожна свічка, кожна молитване змінить той факт, що єдине, що в тебе залишилося, - це дірка в твоєму житті на тому місці, де раніше був той, хто тобі небайдужий. І камінь. З вирізаною на ньому датою народження, яка, я певен, ще й неправильна. Ну що ж, дякую, друже. Спасибі, що кинув мене тут як нянька. Тому що я мав піти ще давно. Дівчина мені не дісталася, пам'ятаєш? Я просто застряг тут, лаючись зі своїм братом і придивляючись за дітьми. Ти мій боржник.
— Я теж сумую за тобою, друже.

Часом і справді — це лише ілюзія.

Твоя посмішка перевертає все місто з ніг до голови.
Ти посміхайся.
Я знову побудую це місто.

Я та Пітт? Це ж просто бред.

Нерви і так були ні до біса... але я чогось увімкнув телевізор.

— Нам складно сприймати життя таким, яким воно  є. Але треба пам'ятати про ваше кохання, адже воно  було справжнім, про турботу Сема, про те, як він тебе любив, ти була для нього всім, у тобі полягав сенс його життя.
- Мені так самотньо.
- Ти не самотня. Ти маєш роботу, ти дуже талановита, ти молода розкішна жінка.
— Я вже не знаю, що реально, про що й думати.
— Думай про себе, як ви були разом і як це було чудово.

— Слухай, баранчику, я тобі втретє повторюю: не треба! Вчетверте повторювати не буду, тому що буде не треба.

Ласкаве слово солодше за мед.

Семи потрібна квартира - я плачу, у Вадика неприємності - я плачу, Семи потрібна машина - я плачу. Я плачу, я плачу, я плачу! Зубними мостами, які я зробив, я вимостив дітям дорогу в життя, а куди вони прийдуть — це мене не стосується.