Ти також особлива. Ти... привернула мою увагу. Ніхто на цьому світі не може стати особливим сам по собі. Людина стає особливою, тільки коли хтось бачить її цінність. Я не знаю, яким раніше було твоє життя, але я знаю, як людині може бути погано, коли її не люблять і не цінують.

Не вбивайте мене, будь ласка! Я у відпустці!

Батько вчив мене, що в житті понад усе обов'язок і честь. Людина, яка не вміє тримати слово, нічим не краща за дикого звіра...

— Наше завдання — знайти примару, задати йому перцю, та й... зробити пару наколок.

У мене інша мораль: не можете прийняти людей такими, як є, — йдіть. Не намагайтеся їх міняти. Зазвичай, це вже марно.

— Я у всьому звинувачую себе.
— Я теж у всьому звинувачую тебе.

І якщо доведеться впасти - впади красиво.

Я знаю, що ти хочеш припинити це. Захистити її. Але ти молодий і не бачиш того, що я бачу. Справа не тільки в тому, що поряд з нею він стає кращим. Це так... Але й він також змінює її. Деймон кидає їй виклик. Дивує її. Примушує замислюватися про своє життя. Про переконання. Стефан інший — його кохання чисте. І він завжди буде добрим заради неї. А Деймон - або найкраще в її житті, або найгірше.

— Я почав розуміти кохання.
- Як це?
- Стрибок. У коханні, як і у вірі, факти можуть лише підштовхнути. А потім... потім...
— І що потім після стрибка? Падіння?
- Ні. Політ.

«Він сидів задумливий і сумний...» Твоє обличчя я не бачу, але плечі у тебе явно задумливі й сумні...