Ми знаємо про майбутнє лише одне — воно приносить зміни. А боїмося ми, мабуть, що все залишиться як є. Тож ми маємо радіти змінам. Адже якось хтось сказав:«В кінці все має бути добре, а якщо не все добре, то, повірте мені, це ще не кінець».
(У нас в Індії кажуть, що зрештою все буде добре. А якщо ще не добре, значить, ще не кінець.)

Щоб все—таки вижити, дитині знадобиться все моє кохання. Все кохання, на яке я здатний.

Ти дав йому те, що він просив, а я дав те, чого він чекав...

— Мій хлопець думає — це дивно, що мені подобається цим займатися [стоячи над трупом]. А я думаю, дивно, що він любить акордеони.

— Я на твоєму боці!

Дорога, Ви могли б пропускати слова не тільки через рот, а й через мозок?

— Тато відпустив тебе одного на полювання?

— Мені 26, чувак.

Ні, не стежитиму за мовою! Я на ньому вже 50 сраних років говорю!... Ні, це ти слухай сучіна дочка повії приїжджої!

Мрії різні... І шляхи їхнього здійснення теж. Виходить, що, вибравши невірний шлях, можна попрощатися з мрією, навіть не наблизившись до неї.

Свобода та краса простих речей надто прекрасні, щоб від них відмовлятися.

Ти привносиш у будь—яку марення солодкий відтінок кошмару.