Побачив... Закохався... Намалював та забув.

- Куди ти попрямуєш, Флокі?
— Куди поведуть мене боги? Але поки я живу і дихаю, ви, сини Рагнара Лодброка, будете в моєму серці.

— Ви не жартуєте?
— Ледве стримуюсь.

— Ти брешеш багато.
— Що ти маєш на увазі під багато?
— Достатньо, щоб люди називали тебе брехнею.
— Люди дають мені різні назви.
— Одне з них —«брехня»?
- Можу відповісти " ні ", але як ти дізнаєшся, що я не збрехала?
— Іноді я можу вірити.
- Можеш?
- Можу спробувати.

- Червоний? Чи синій?... Чи червоний?
— Вікторе Петровичу, ви наречений чи сапер?
— Льова, це перше побачення, підірватись простіше, ніж на мінному полі.

— Ти хочеш, щоб я був першим?
— …І останнім.

Послухайте! Ви чуєте? Музика! Я чую її скрізь: у поривах вітру, у повітрі, у променях світла вона  скрізь. Все, що потрібно, просто відкритися. Все, що потрібно, просто слухати.

Ти мені завжди подобалася. А коли у твоєму житті з'явився хтось інший, почала подобатися ще більше.

— А у церкві« ні» сказати слабо?
- А не слабо..!

— Ти ревнуєш, що я була з твоїм братом?
- Вже не ревну. Тільки не тебе, більше не тебе.