Коли він приходить, усі радіють. А коли я приходжу, то всім чомусь одразу треба додому!

У всіх є скелети в шафах, у деяких — не покладатися кладовища в шафах... Відчиняєте дверцята, а з шафи, нахер, ворони летять!

Я не маю  часу. Я не маю  часу турбуватися через те, як це сталося. Сталося – і сталося.

Незаміжній жінці часом не так просто йти по життю, тому дуже обережно потрібно ставитись до вибору туфель. Адже вони допомагають скрасити нам цей нелегкий шлях.

Якщо у Всесвіті є якийсь вищий розум, він настільки вищий за наш розуміння, що навіть думати про нього не сенсу.

Я пам'ятаю все. Кожен раз. А тебе все одно не повернути. Хоч би що я робив... тебе не буде зі мною.

У цьому й полягають стосунки — складнощі поділяються на двох.

Щовечора у нього починається позитивно. Він каже, що почувається вільним і що сьогодні зустріне свою долю, але через деякий час йому вже нема чим себе глушити.

— Якщо чесно, після всього, що було, ти ставишся до мене так, наче моє місце за дитячим столиком.
— Сем, я не вибачатимусь за те, що захищаю тебе.
— Отож, що ти робиш, на твою думку?
— Пам'ятаєш, що сталося востаннє, коли нам дісталися квитки у першому ряду на шоу Михайла та Люцифера? Я пам'ятаю. Ти помер і потрапив у пекло. І, бачиш, цього разу не Апокаліпсис шукає нас, а ми його. Мені начхати, що буде зі мною, завжди так було. Але мені не начхати на те, що буде з моїм братом.
- Дін, ми вирушимо в це місце і врятуємо Джека та маму. Разом. І якщо щось трапиться, ми впораємося з цим разом. А якщо ми помремо... то теж разом.

Фотографії зберігають секрети, як люди.