- Вітаю!
— Тобі не здається, ніби ти забув щось дуже важливе? Немов у тебе в голові щось таке, що ти мусиш знати, але згадати не можеш?
- Ага.
— Це твоє«ага» лише тому, що ти боїшся мені суперечити?
- Ага.
- Я люблю тебе!
— Ага... Е-е, я теж тебе люблю, так.
Наші діти зводять нас з розуму і рятують від божевілля.
- Що ти накоїв?
- Убив монстра. Це моя робота, і я їх вбиватиму, поки...
— Поки що сам не станеш монстром?
- Що з тобою? Злякався блискавок?
— Я не в захваті від того, що за ними піде.
— Атосе, вона мені сказала, що я її ніколи не забуду. Це правда?
— Так, мій бідний Д'Артаньян, це правда.
— І як тепер жити?
- Так і живіть.
— А якщо в мене не вистачить сили?
— Вистачить.
— За кожним бридким задумом складається якийсь Ланністер.
— А якийсь Кліган допомагає його втілити.
Я один раз був близький до поцілунку, коли мене лизнув... кінь.
Не хочеш мені говорити – твоє право. Просто знай, що я тобі довіряю. Я вірю в те, що ти говориш і не думаю, про що ти мовчиш. Але щоб ти не робив, не підставляй мене.
Ти, як прокажена, не відчуваєш болю, коли торкаєшся гарячого чи холодного. Ти не відчуваєш провини, але це не означає, що ти невинна, це означає, що ти згнила.