Але одного разу в моє життя увійшов ангел, який розплющив мені очі... Як добре з розплющеними очима... Зараз я можу дивитися, як встає сонце, як поступово гаснуть вогники нічного міста... Я все це бачу. Завдяки їй. Тому що вона любила мене таким, яким я є. Незважаючи на те, що я завжди був нікчемою.

Приборкати не просто непокірний тостер.

— Розкажіть мені все, чи будуть гори трупів.

— І це має мене переконати?

— Ну так.

— Не вийшло.

— Боббі Сінгер — ти мій герой!

— Знатно ти довбала.

— Що робити? Що робити?!

— Думай! Що б ми зробили, якби ми мали мізки...

Коли стаєш старшим, кожен твій вибір впливає на те, ким ти стаєш.

Я не знаю, підлизуєшся ти до мене або брудно домагаєшся, але пропоную з цим покінчити і повернутися до взаємної зневаги.

— Прощавай, Сьюзі.

— Прощавай. Склади мені безліч оповідань і з'їж тисячу тортів!

— А ти, мале, не забувай зачісуватися. Але не надто старанно.

— Ви гадки не маєте, що потрібно, щоб зберегти шлюб. Потрібно йти на компроміси. Це завжди приємно? Ні, але ти це робиш, так, тому що це вам не хіханьки—хаханьки, не потягування кави в центральній кав'ярні. Це реальне життя, лише для дорослих.

— Думаю, він має рацію. Ви надто багато часу проводите у кафе.

Закохатися, значить любити. Закохатися можна та ненавидячи!