Деяка частка безтурботності необхідна відчуття повноти життя.

Спочатку – бажання. Потім - пристрасть. Потім – підозра. Ревнощі, гнів, зрада. Коли любов продається, не може бути довіри, без довіри не може бути кохання. Ревнощі. Так, ревнощі! Вона  зведе тебе з розуму!

Будь зі мною. Приходь, коли хочеш. Хочеш — раз на місяць, хочеш — раз на рік, але приходь.

Людина змінюється щохвилини.

Якщо очі – дзеркало душі, то скорбота – двері, що ведуть усередину.

«Доброго ранку, Колумб!» — так завжди будила мене моя мама, нагадуючи, що Америка вже відкрита, а мрії далекі від правди життя.

- Це твій шанс.
- У-у. Зашибись.
— Та гаразд. Ти хочеш, щоб я поцілував тебе.
- Соліст - так, ти - ні.

Мені здається, що у певному віці ти починаєш розуміти, що нічого незвичайного з тобою не станеться. Можливо, це і на краще. Напевно, деяким людям судилося тихе та непримітне життя.

Горе, поділене навпіл - це половина горя, а радість, помножена на двох, це ж подвійна радість!

Буває ми так засліплені емоціями, що не бачимо ниток, за які смикає спритна рука ляльковода. Іноді нами керують наші слабкості, а часом ти, сам того не бажаючи, перетворюєш людину на маріонетку. Але важливо пам'ятати, що ляльковод і маріонетка пов'язані однією ниткою, а значить кожен з них може смикнути за неї.