— Я не можу читати твої думки. Скажи, що ти думаєш?
- Тепер я боюся. Я не тебе боюся... Я боюся втратити тебе, що ти втечеш!

- Як їх багато!
— На нашому віці ще не було такого збіговиська!
— Ага, і всім я винний грошей!

Я б пробачила йому його гордість, не зачепив він мою.

— Фуражка де?
- Втратив.
— Другого Фіми мені не вистачає. Іди, лишенько!

— Ну, ось ми і вдома. Тихо як. Це найтишніше місце у світі. Тут так гарно. Тут нікого немає.
— Але ж ми тут.
— Ну, троє ж людей не можуть за день все зіпсувати...

Ми не просили цієї музики в залі,
куди були запрошені,
І оскільки,
всюди нас темрява оточує,
ми звернутися до світла особами повинні...
Ми терпимо будь-які негаразди,
щоб радіти доброї звістки,
Нам дарований біль,
щоб ми пізнали захоплення,
Нам дарована життя в заперечення смерті...
Ми не просили цієї музики в залі,
Але якщо ми тут — пора танцювати...

І ніяка я не стерва!

Сократ сказав: "Неусвідомлене життя не варто бути прожитим", а от усвідомлене і зовсім не подарунок.

Неможливо впоратись із ворогом, якого ти не знаєш.

Ти бачиш, як радіє і страждає твоє дитя. У його невдачах ти бачиш свої власні. Для своїх дітей ти бажаєш щастя, ти хочеш захистити їх від страждання та болю.