- Я розмовляю.
— Тільки із собою. А слухати не пробувала?

Так, я бачив Нейтана у душі. Тепер зрозуміло, чому ти його покинула.

Дивитись - не означає бачити, мертва дівчинка. Зір, справжній зір - ось суть фехтування.

- Ну ось, Філіпе. Я не залишаюся на обід…
— Чому?
— Ви не залишитеся один... так вийшло, що зараз у вас побачення.
- Побачення, ти це про що?
— Не психуйте, все буде добре… тільки цього разу ви не втечете.

— Хессалонець, з яким ти б'єшся, я в житті не бачив людину величезну! Я б не хотів боротися з ним...
— Ось чому твоє ім'я  ніхто не запам'ятає. (— Той воїн, з ким вам доведеться битися, величезний, мені таких не доводилося бачити. Я побоявся б з ним битися.
— І тому ти будеш безвісним.)

Я могла бути тобі найкращою дружиною, якщо була готова до цього, але ти не дав мені шансу, а потім стало пізно.

Ніхто зараз не робить нічого подібного. Одне це вже ознака геніальності.

А я не така, як ти! Я, на жаль, ні в чому на цьому світі не впевнена! Крім того, що всі ми здохнемо рано чи пізно! Але я знаю, що потрібно ловити кожен момент, використати кожен шанс.

Школа. Замкнутий світ, що поєднує в собі все найкраще від федерального трудового табору та птахоферми третього світу. Просто диво, що я вийшов, нікого не вбивши.

Усі ми переживаємо те, що не хотіли б.