Людину треба судити стосовно її сім'ї.

— Він уже вчить іспанську.
— Я знаю, він мені повідомлень десять на автовідповідачі залишив іспанською, так що моя дружина думає, що я трахкаю садівника.

- Майку, так не можна, це ж наш прекурсор, без неї ніяк.
— Пацан, якщо доведеться трохи гальмувати, то й нехай — краще так, ніж сісти або здохнути через психованну дуру.
— Чогось вона  мені шаленої не здалося... скоріше... правильною.
— Ну ось, тепер ти сексист, повір — баба заслуговує на смерть, як будь-який мужик на світі.

— Так... культура теж потрібна, Іване Лук'яничу.
- Я ж не проти. Почекай! Я сама культурна людина! Прийшов після обіду, ліг на півгодини, увімкнув радіо, взяв газету. Освіжився культурою, підвівся, вмився, і пішов. Адже мені для цього спецбудинку не потрібно?

- О Боже! Якого біса?!
- Попалася!
— Ти спеціально раніше прокинувся і заліз під ліжко, щоб мене налякати?!
— А ще поставив будильник.

— Цікаве повідомлення ти залишив мені.
- Яке?
-«Давай зустрінемося на задньому дворі. Принеси бавовняну нічну сорочку». Я, звичайно, надягну її для тебе, але взагалі я більше люблю піжами!

Які гарні у неї очі. Вони такі величезні, що я бачу у них своє відображення… Чорт, а я симпатичний!

Кохання передається поглядом.

— Коли, а ось що ти хотів би для абсолютного щастя? Ти не хотів би поринути на дно океану? Чи подивитись на кратер вулкана з висоти пташиного польоту?
- Ні, Галю. А нахрена ми тоді телевізор купували?

Навчили євреїв убивати...