Кохання нагадує партію в покер — щоб перемогти, треба грати відкрито.
— Як спалось?
— Я ніколи до ладу не сплю, тільки напівочі.
— Так? Ніколи не чула, щоб сплячий напівочі так хропів.
— Чому ти не дозволяєш людям бачити добре в тобі?
— Тому що, коли люди бачать хороше, вони очікують на краще. Я не хочу, щоб мені довелося жити, виправдовуючи чиїсь очікування.
— Ти що, плачеш?
— Ні, у мене просто алергія на гарні меблі.
— А як тебе звати?
— Лікарю.
— Ім'я, а не професія.
— Лікарю.
— А прізвище?
— Лікарю.
— Ти звеш себе Лікарем?
— Так.
— Це вже не ім'я, а психічний стан.
Боже мій, моя геніальність стає важким тягарем. Допоможи мені.
— Що трапилося?
— Ти клянешся нікому не розповідати і не сміятися?
— Я віднесу свою таємницю до могили, але сміх — неконтрольована реакція організму.
— Ой ти господи!... Ти що, з—під землі виріс?
— А що мені тепер сигнальні ракети пускати?«Ваня, висуваюся»?
– Гарний пароплав!
– Пароплав він добрий. Тільки він води боїться.
Ми змогли обхитрити лисицю, що робить нас хитромудрими!