— Мені треба почекати...
— Чекай, коли хочеш. Чекати. Чекати. Чекати... а жити колись?

- Стоп! Стоп! Стійте! Ми маємо повернутися!
— Що в тебе сталося цього разу?
— Я забув носову хустку.

- Це шорти для душу.

- Шорти для душу?
— Для тих, кому нема чого приховувати, але він намагається!

Заради тебе однієї я живу, якщо це можна назвати життям.

Немає кращої школи, ніж стара школа! А я в ній директор.

— Я ніколи не помиляюсь у таких речах!
- Та ні, того тижня ти думала, що Рос збирається тебе вбити.
— Вибач, але ж неможливо було повірити, що він розповідає таку нудну історію, просто щоб розповісти.

— Ти мені завжди подобався, Дон.
- І мені теж, Ті Джей. Я завжди подобався собі!

- Шефе, а як правильно називається шеф-кухар жінка? Шефіня?
— Помилка природи...
— А... ну тоді в нас у залі сидить помилка природи із сусіднього ресторану...

Ось що встиг усвідомити Том:«Не можна приписувати грандіозне космічне значення дрібним подіям земним. Збіг - нічого більшого. Лише простий збіг». Том нарешті зрозумів, що чудес не буває. Жодної долі немає, ніщо не вирішено наперед. Він це знав. Тепер він знав це точно!

Краса – річ суб'єктивна.