— Ідіть і проскануйте його шию.

— Шию?

— Або повторюйте все, що я скажу... у формі запитання.

Я вірив тобі як самому собі. Я заради тебе всім пожертвував. Я брехав, щоб тебе захистити. Я заслужив на пояснення.

Найгірша реакція це та, в основі якої лежить страх.

Коли щастя йде нам у руки, ми стаємо підозрілими! Невже треба все ускладнювати, щоби повірити? Ми звикли думати, що справжнє кохання треба заслужити, треба подолати всі перешкоди у другому акті, перед тим як жити довго та щасливо у третьому. А якщо перешкод немає, чи означає це те, що чогось не вистачає? Невже потрібна драма, щоб стосунки спрацювали?

Змінюються світи, розпадаються Галактики, але жінки завжди жінки.

— Шелдон, я можу тобі чимось допомогти?

— Так, якщо я ще колись вирішу зустрічатися з дівчиною, заходи очі так, як закочую я, коли ти починаєш нести несусвітну нісенітницю.

Свій досвід завжди кращий за чужий.

Просто жахливо, коли за твоєю спиною кажуть чисту правду.

— Нагадай мені, як називають майстерне вдавання?

— Дипломатією. А ще – політикою.

— І не звинувачуй себе.

— А я й не звинувачую.

— Виходить, ти слухав мене неуважно.