- У 400 році до н. е. Гіппократ оголосив, що хвороби викликають не демони.
- Клас! Демонів викреслюємо.

Людина може прожити хороше життя, бути гідною, давати милостиню. Але, зрештою, кількість людей, які прийшли на його похорон, залежить переважно від погоди.

— Воно каже. Дерево каже.
- Дерево?! Я не дерево. Я ент.
- Страж лісу! Пастир дерев!
- Не говори з ним, Меррі, потім не відв'яжемося.
— Давень називають мене.
— І на чиєму боці?
- На стороні? Я ні на чиєму боці... бо на моїй стороні немає  нікого, маленький Орку. Нікому більше не  діло до лісу.

— Кажуть, такі модні в Лондоні.
— Мабуть, модниці Лондона обходяться без повітря.

Злодій зарікається до першої можливості.

Значить, коли IQ людини менша за розмір її ноги — люди такі.

Якщо я знатиму, що ти мені простила, клянуся, я виживу. І з-під цього преса виберусь.

Скільки років я малюю цю картину... і єдиний персонаж, який залишився для мене загадкою, — це дівчина зі склянкою води. Вона  в центрі, а думки її десь витають.

- Джек, я хочу запитати, у тебе були і кубки, і вода, і сльоза, ти міг би жити чи не вічно!
— Джерело справді відчуває, Гіббс, але краще не знати, яка мить стане для тебе останньою. Кожен шматочок твого єства живе цією нескінченною таємницею. І хто сказав, що я не житиму вічно? Я той, хто відкрив живе джерело! Я не хочу верховодити долею, Гіббс, мені до душі піратське життя. Я ж капітан Джек Горобець! Кмітаєш?

— Я думаю, ви виявите, що прем'єр-міністр — замаскований прибулець. Але ви мені не вірите.
- Ні.
- Справедливо.