Усі ми якось помремо, треба вміти прощати.

Хто сказав, що треба кинути
Пісні на війні?
Після бою серце просить
Музики подвійно!

Навчися бути тим, хто ти є насправді, і вчися позбуватися того, ким ти не є.

Вибачатися — просто, а як щодо того, щоб взяти на себе відповідальність за те, що ти накоїв?

- Питання. Ти приходиш додому, бачиш, що твій чоловік лежить у дверях. Що ти зробиш?
—... це питання з каверзою?

Це питання дуже делікатне. Десь дуже прикро. Мене особисто він просто вбиває.

– Я хотіла попрощатися.
– Вже їдеш?
– Я знаю, що мені не раді.
- Не дуйся. Жінці твоїх років це не личить.
- Ауч.

Цю пляшку дав мені Наполеон... Ну не те щоб дав... шпурнув...

Може вистачить вирячитися?! Дівчат, чи що, не бачили? Вони такі самі, як у кіно або на картинках.

Я не наляканий. Я нічого не боюся. Що більше я страждаю, то більше люблю. Небезпека тільки збільшувала моє кохання. Небезпека загострювала її, надавала їй смаку. Я буду твоїм єдиним коханцем. Ти житимеш красивішим життям, ніж ти живеш тепер. Небеса заберуть тебе, як побачать. І там скажуть, що лише одне допоможе відчути повноту життя. І це - кохання.