Товаришу Глазичів, собаку треба заохочувати статутними словами.

Розумієш, колишній я просто продовжив би діяти. Я заганяв би голку все глибше, поки ти не помер би, тому що ціль виправдовує кошти. Але те, яким я став... Загалом, джем з арахісовим маслом показав мені, що ангели здатні змінитися, тож... хто знає? Раптом вінчестер теж.

Я живу в борг заради однієї мети. Я не божевільний, Пеппер. Я нарешті зрозумів, що я маю робити, і серце підказує, я правий.

— Чи пригостиш дівчину віскі?
— Я думав, ти звикла до шампанського.
- Важливо не що п'єш, а з ким.

- Робіть пункцію.
— Треба перевірити й інші інфекції.
- Пропонуєш зробити пункцію?
- Мабуть так.
- Геній.

- Збирайся!
— Я просив зводити мене до бару для геїв? Зараз? Або раніше?
— Це ковбойський бар! Пішли! Відмутузімо старих ковбоїв... або трахнемо... Якщо це усуне твої комплекси.

Скільки ми бачимо фізично неповноцінних людей... Але бачити й розуміти — не те саме.

Ми всі хочемо здаватися сильними, але все життя шукаємо людину, якій не страшно зізнатися у своїх слабкостях.

- Зроби мені ласку. На майбутнє ніколи більше не називай мене«Видра-оким».
— Прапор тобі в руки, Видра-окий. І так, я завжди називатиму тебе так.

— Як дістатись острова, який нікому не знайти? Та ще з несправним компасом?
— Він не вказує на північ, але ми й не північ шукаємо, правда?