— Якщо ви не вірите, то чому ви тут?
— Тому що в мого брата віри вистачить двох.

Жили землі люди, і було в людей щастя. Замість очей у них були сльози. Замість серця у них був жах. Замість неба вони мали загибель.

— Не думай, що ти знаєш мене... Добре?
- Але я знаю. Я знаю. Ми ходимо з тобою в одну школу з дитячого садка. Тебе звуть Джеймі Салліван. Обідаєш за сьомим столом. Там сидять чи то знедолені, чи то схильні, чи то самовіддані. У тебе лише одна кофта. При ходьбі ти дивишся під ноги. Так, мало не забув, як розвага ти займаєшся з юними зореточками. Ну і як?
— Дуже передбачувано. Все це мені вже казали.
- І тобі абсолютно все одно?
- Звичайно.

— Невже це ніколи не будило тебе серед ночі? Почуття, що якось вони прийдуть за тобою та твоїми дітьми?
— Так, бувало.
— Що ти робиш, коли прокидаєшся?
— Відчуваю жалість до того бідолашного, який надумає сунутися до моєї школи – це буде помилкою.

Будь-яку суму можна витерпіти, якщо перетворити її на історію.

Я сидів тихо, мирно. Потім зголоднів. Далі, як у тумані.

— Я, товаришу генерал, чесно сказати, злякався. Дуже вже вони близько підійшли...
— То це ти з переляку два танки підбив? Бачив? Усі б так лякалися.

Іноді ми витрачаємо надто багато часу на кохання без взаємності.

- Що з тобою? Ти що, напився?
- Ні!... Так.
— Та що з тобою сталося?
- Я знайшов магазин зі спиртним...
- І?
- І випив його.
(- Я знайшов винний магазин.
- І?
- І осушив його.)

— Не хвилюйся, тобі ж хочеться розібратися. Нормально означає все. Тому що криза — коли нічого не хочеться. І тоді ти починаєш хотіти чогось хотіти.
— Це добре. Ось коли тобі не хочеться чогось хотіти — ось це криза.
— Це не криза, це ***ЕЕЕЕЦЬ!