У нас тут командна гра. Назва на грудях важливіша за ім'я на спині... Зрозумів?

— Ти дозволиш мені зав'язати тобі очі?

— А якщо я не дозволю?

— Тоді я піду.

— Залишся.

— Амара забрала весь біль, вона  запалила щось у мені...

— Правда тепер ти вбивця з сокирою.

— Я знаю, я поводився дуже дивно, і, можливо, тобі здалося, що в мене уживаються дві різні людини.

— Доктор Джекіл і містер Мудак.

Наполовину прочитана повість — що кохання, кинуте на півдороги.

— Розслабся, Дін.

— Поцілуй мене в зад!

— Ооо... Та ти поет!

Вся відклякнеться, у вузол ось тут зав'яжеться, вся скукожиться, як старий рваний черевик, і ось — чухає на роботу, ніби палі забиває.

Живи, Зобаре, довго, і нехай прийде твоя смерть вчасно.

Тільки глибоке почуття може штовхнути мене під вінець, тож бути мені старою дівою.

Цікаво, чому я раніше не здогадався? Перший у світі вбивця, відзначений Господом і приречений ходити по землі наодинці та муках до кінця століть. Вражаючий прізвисько. Але навіть воно не таке безглузде, як грішник. Згоден, Каїне?