— Гей, незнайомцю, ти що, чи не зрозумів? Ми не любимо таких як ти у місті! Сідай на свого мула... чи що, ти впустив його? — Я хочу якраз про це поговорити. Він дуже образився. - Що? - Мій мул. Розумієте, він був так схвильований, коли ви в нього стріляли. - Гей, ти що, жартуєш чи що? - Ні. Я розумію, що ви дурня валяли, але мій мул... Він не розуміє жартів. Якщо ви, звичайно, вибачтеся перед ним... [ Бакстери сміються. ] По-моєму, це не дуже добре, те, що ви зараз смієтеся. Розумієте, мій мул не любить, коли людисміються. У нього з'являється така безглузда думка, що ви над ним смієтеся. Якщо ви вибачитеся, а я знаю - ви вибачитеся звичайно, може я зможу переконати його, що ви не хотіли його образити.
Я знаю біль. Спочатку тобі здається, що зможеш винести її, а на ділі виявляється, що не можеш. І коли це відбувається, ти або знаходиш причини жити далі, або... Отже, коли ви перестанете відчувати біль, у вас з'явиться бажання жити.
— О, брате, ти тільки послухай. О, я такої музики не чув із часів Срібного Міста, мабуть. - Що, в пеклі немає музики? — Тільки для тортур. І найчастіше жахлива. Останнім часом ставимо пісні одного молодика на ім'я Бібер. Господи, чув би ти їхній крик.
— Володимире Сергійовичу, ось ви де. Я всюди вас шукаю. Перевірка у нас. Зам. начальника міської поліції За двадцять хвилин буде тут. — М-м-м... Е*ать-копати.
— Багато років тому я був у Бірмі, ми з друзями працювали на місцевий уряд. Воно намагалося купити відданість вождів різних племен за допомогою дорогоцінного каміння, але на їхній караван у лісі напав якийсь бандит, і ми вирушили шукати каміння. За півроку пошуків ми не знайшли нікого, хто б торгував ними. Якось я побачив у руках у дитини рубін, розміром із мандарин. Цей бандит просто викидав камінці. - Тоді навіщо красти? - Тому що він отримував від цього задоволення. Просто є типи, які діють поза всякою логікою. Їх не підкупити, не залякати, не домовитись і не дійти компромісу. Ці люди мріють бачити світ у вогні.