— Я люблю її і боюся до смертного жаху.
- Це звичайне ставлення до жінки!

— Місяць це жінка. Це правда. Але цій жінці не можна вірити. Вона  хитра. Вона  зводить чоловіків з розуму. Вона  обіцяє їм любов і прихильність, але потім забуває про це, обманює їх, зраджує їм і йде з кимось іншим. Розумієш, що я думаю?
— Ти думаєш, що мені не можна вірити. Що мої обіцянки нічого не варті. Що я буду мінливий, як Місяць.
— На мій досвід, таке трапляється.
- Але якщо ти вб'єш мене зараз, ти відмовиш собі в задоволенні довести свою правоту.
— Хеахмунде, я не хочу виявитися правим. Я хочу вірити тобі. Хочу вірити, що у цьому світі є той, хто ніколи не бреше, не зраджує і не хитрує. Той, хто завжди благородний.
— Це я, Іваре. Ти можеш мені вірити.
- Побачимо.

— Ми вибачимося перед тобою того ж дня, коли з моєї дупи вилізе мавпа!
- Який збіг! Сьогодні саме цей день!

Еймсе, якщо він мене пристрелить, убий його! І очисти історію у моєму браузері!

Ось бачиш: трохи люб'язності — і ти не така вже й страшна.

Завдяки снігу можна усамітнитися навіть у міському натовпі.

Говорити легко напрочуд важко.

— Леонарде, моя тобі порада, сльозливе самолюбування підходить тільки чоловікам вищого зросту, які вміють грати на гітарі.

Що гірше — поховати дитину чи залишити її?

— Лікарю Квінзелю, я живу заради цих хвилин з тобою. Що таке?
— Я принесла вам кошеня.
- Як зворушливо.