Я двадцять років чую: ось зараз помреш, ось прямо зараз! Ну що ж, здохнути, щоб заспокоїти вас усіх?

Чоловік живе та вмирає за своєю честю.

За кожним великим коханням стоїть велика історія. (У кожного великого кохання є своя велика історія.)

Твою зачіску ненавиджу, і те, як говориш зі мною,
і як ведеш мою машину, і погляд я ненавиджу твій!
Твої безглузді черевики і те, що зміг мене осягнути.
Я так смертельно ненавиджу, що почала вірші писати.
І брехню твою я ненавиджу, і що себе ти правим уявляєш.
Тебе я навіть ненавиджу, що не знемагаєш, а смішиш.
Я ненавиджу, що немає поряд тебе, і що ти не дзвониш.
Але головне, я ненавиджу тебе за те, що не можу навіть трохи ненавидіти, зовсім небагато, краплю… Не можу!

Не можна своїх у біді кидати!

— Отже, тобі все одно, роздягнена я чи одягнена?
- Все одно!
[ Ліза знімає з себе костюм ]
— Тоді сьогодні ввечері я розгулюватиму ось так! Подобається?
- Ні!
- Тобі за мене соромно?
- Ні, мені за тебе холодно.

Неважливо, скільки ми проживемо, але ця різниця залишиться між нами назавжди: я створював, ти — ні.

Кажуть, що все добре колись закінчується. Іноді це буває тихо, інколи ж це трапляється не дуже тихо. Але раптом ти розумієш, що дійшов до краю. І йти далі сил немає.

Той, хто вбиває, завжди командує всіма.

— Бачите, він постійно втручається. Саме про це я й казав.
— Каже, що я втручаюся і це після всіх тих разів, коли я допомагав йому, хоч він навіть не просив!