- Я захоплений. Такі подвиги за таку скромну нагороду.
- Я не шукаю нагороди.
— А визнання?
- Мої друзі живі - ось і все, що мені потрібно.

Є люди, подібні до імен, написаних на піску – один порив вітру, і їх забирає…

— Ось і другу дочку проводжу. Бережи її, князю.
— Мамо, ради бога, не турбуйтеся. Я весь Тифліс під ноги вашої дочки кину. Як килим, нехай ходить.

Поряд з ангелом у тебе теж виростають крила?

... Заткнися! Заткнися! Заткнися! Заткнися! Заткніться все! Хто ви такі, щоб давати мені поради та засуджувати мене?! Ви тільки й робите, що ногоєте, як вам важко у ваших стосунках! Так, так, так, знаєте, можете не дивитися на мене своїми страшними очима, я вас не боюся!«Ой, ні  Джордан приділяє всю увагу лише дитині!» Як, напевно, це тяжко для лікаря, який хоче, щоб всю увагу приділяли тільки йому! А ви двоє сваритеся з того моменту, як побралися! Ви думаєте, ваша проблема така унікальна, так? А може, ви просто злякалися? А ти знаєш, я вже готовий забути на секунду, як буквально місяць тому ти мені казала, що в тебе ніколи ні з ким ніколине буде жодних стосунків. Так кумедно дивитися збоку, як ти сама їх тепер і губиш! Єдине, що піднімає мені настрій — коли я сиджу вдома, втупившись у стелю і мрію, щоб поряд був хоч хтось із ким можна було б поговорити — це те, що ніхто з вас, ідіотів, не розуміє, які ви ж, млинець, Щасливі!

- Жодного метро в Лос-Анджелесі немає!
- Є!
- Де? Чому я не бачила?
- Воно під землею.

Стародавні єгиптяни вірили, що перед воротами раю запитують 2 речі: 1) Чи знайшов ти радість у житті? 2) А твоє життя принесло радість іншим?

Справа не в тому, якою дорогою йти. А як іти цією дорогою.

Ми ніколи не пам'ятаємо початок сну, адже так? Ми завжди опиняємось усередині того, що відбувається.

Коли щось дуже добре, це вже неправда.