- Журналісти люблять мене!
— Вони тебе полюблять ще сильніше, якщо тебе повісять — газет продадуть більше!

- Що ти тут робиш?
- Атестат отримати мені все ж таки потрібно.
- Ні. Що тобі потрібно, так це побити тебе свинцевою трубою, обмотаною колючим дротом.
- Гаразд, визнаю, що зробив помилку.
- Вбивства. Ти скоїв вбивства.

Не наближайтесь до мене дуже близько, будьте один праворуч, інший ліворуч і ще… носіть різні піджаки, бо у нас тут не«Матриця» все-таки!

— А хто це такий? Що це за тип?
- Хто?
— Ну, цей, що напав на вас.
- А, Мітько! Та ні, він на мене не напав. Це на нього любов-нудьга напала. А взагалі, він хлопець гарний.
- Ну так. Хлопець гарний, горілка погана.

— Ми сьогодні вперше стригтимемося.
- Оо, перша стрижка? Ось чому ти так переживаєш? Не бійся. Я зроблю твоїй голові таку пропозицію, від якої вона  не зможе відмовитись.

Колись, можливо, такий день ніколи не прийде, я попрошу тебе про якусь послугу, але до цього дня прийми справедливість як подарунок у день весілля моєї дочки.

У Гоґвортсі той, хто просить допомоги, Гаррі, завжди її отримує. Я завжди пишався своєю здатністю перевертати фрази. Слова, на мою аж ніяк не скромну думку, — наше найвичерпніше джерело магії, здатне одночасно завдати біль і вилікувати її. Але в цьому випадку я перефразую свій вислів і скажу: у Гоґвортсі той, хто більше заслуговує на допомогу, завжди отримує її. Не шкодуй померлих, Гаррі, шкода живих, і особливо тих, хто живе без любові.

Все добре колись закінчується.

Усі так дбають про наявність партнера, начебто без нього ти просто неповноцінний.

Я хочу бути з людьми. Хочу зрозуміти, хто я така. Нема чого я була зроблена, а ким я можу стати.