Щоб жити, ти змушений у щось вірити.

Куди легше принижувати, ображати і поводитися з людиною, як із шматком гівна, ніж визнати, що ти його любиш.

Я що, потрапив до паралельного світу, де зі Стефаном весело?

— Чи буде зухвалістю, якщо я зроблю комплімент вашим очам?
- Так. Але, будь ласка, зробіть.

Ви даремно, панове, ходите без калош. По-перше, ви застудитесь, а по-друге, ви успадкуєте мені на килимах. А всі килими у мене перські.

- Я в нічній сорочці.
- Ну так.
- У моїй спальні незнайомий чоловік.
- Так.
— Може статися будь-що.
- Ммм... Ні!

У цьому й суть прощення. Його не можна отримати, доки не попросиш.

Для того й існують переконання. Щоб чинити правильно, коли ми засліплені сумнівами та страхом. Переконання нас визначають. (Для цього і потрібні переконання, щоб розуміти, як чинити правильно, навіть коли в очах застигають сумніви і страх. Наші переконання характеризують нас... Якщо втратити їх, ким ми будемо?)

- Як тебе звати?
- Буч.
- Що це означає?
— Я американець, люба, наші імена ні хрена не означають.

- Магія. Це так дивно. Як у книгах про Гаррі Поттера.
- Нічого. Ось прочитаєш сьому книгу... Охохо... Я плакав!