Іноді мені здається, що я маю жити швидко і померти молодим.

— Як твої ноги?
— Не знаю, вони зі мною не розмовляють.

Не стало майбутнього. Раніше в дитинстві попереду завжди було щось яскраве, невідоме. Життя! А зараз я точно знаю, що буде потім — те саме, що й сьогодні. Займатимуся тим же, у ресторани ходити ті ж, ну, в інші такі ж. На машині їздити приблизно такою самою. Замість майбутнього стало сьогодення, просто, є сьогодення, яке зараз, і сьогодення, яке буде згодом. І головне, що мені моє справжнє подобається. Машини хороші, ресторани смачні... тільки майбутнього шкода...

— Тоді що мені робити?
- Нічого. Іноді нічого не робити – найскладніше.

Ми молоді. Це в порядку речей, що ми часом напиваємося, що погано поводимося і трахкаємо один з одним. Ми призначені для вечірок. Ось так. Так, деякі з нас не знають заходів і злітають із котушок. Але Чарльз Дарвін сказав: "Не можна зробити омлет, не розбивши пари яєць". І ось про це я вам і говорю. Розбиті яйця. Як яйця, розбиті в якійсь, його знає, коктейль. Ви тільки подивіться на себе... Ви розбиваєте моє серце. Ви напнули на себе кардигани. Але ж у нас все було. Ми обосрались гірше всіх попередніх поколінь, разомвзятих! Ми були такими прекрасними... Ми займалися ***нею, я займався ***нею, і я планую займатися ***нею, коли мені буде 20 і, може, коли мені буде 30. І я трахну власну матір, перед тим як... Або когось іншого. Тільки спробуйте заборонити мені.

— Раніше ми, бувало, їздили швидше.
— Але так раніше.
— А хіба з того часу щось змінилося?
- 20 років минуло...
- І що?
— Наші коні постаріли.

— Знаєш, я не міг не помітити: йому (Бену, синові Лізи) 8. А ми... Нууу...
— Хмм... От тільки не питай, чи від тебе!
- Ні! Що ти, що ти? Не від мене?

— Капелюшнику, що ж спільного у ворона та письмового столика?
— Жодного поняття.

Чому через тебе в мене завмирає серце?

Життя - це один великий бій.