— Давно, коли я був ще молодий, а ти була дитиною, я розповів тобі легенду — легенду про птаха, який співає лише тоді, коли вмирає.
— Птах, у якого всередині шип. Ти сказав, що воно віддає життя за єдину пісню, але весь світ затихає, щоб почути його, і Господь усміхається на небесах.
— Так, вона  дотримується неприкладного закону, її тягне до шипів, вона  ще не знає про неминучу смерть.
Але коли ми притискаємо шип до своїх грудей, ми це знаємо, ми розуміємо, проте робимо це. І все ж робимо це!

- Люблю найманих убивць. Що з ними не роби, совість не мучить.

Життя постійно випробовує нас на міцність. Хтось справляється, хтось ні. Для одних життя – це калейдоскоп пригод, для інших – низка розчарувань. У будь-якому разі життя вчить завжди бути готовим до несподіваних поворотів.

Дивишся на нього і все читається в погляді. Ти можеш говорити«Гей, все гаразд», а очі кажуть« Ні, не гаразд»,«Приємно познайомитися» -« Ні, не особливо»,«Все пучком» -«Не пучком».

- Анна забрала Олену!
— Так, я зрозумів це, прослухавши 600 повідомлень на автовідповідачі.

Ніхто не несе ту ношу, яку не може.

Якщо вже у нас не сім'я, а біса що, треба допомагати іншим, тоді і нам стане легше.

Ніщо не викривить тебе так, як час!

— Коли я росла, я не мав нормальних батьків, звичайної родини, як у всіх. Я завжди відчувала, що мені чогось не вистачає, а тепер я стою тут і розумію, що маю все, що мені потрібно... ти моя сім'я.
- Фібі, ти така гарна, добра, щедра. Хоч трохи дивна. Кожен день з тобою - пригода, навіть не віриться, що мені так пощастило, і мені не терпиться провести з тобою залишок життя.

У цьому світі нам нічого не належить. Просто ми й речі іноді знаходимо одне одного.