Особисто я не схильний довіряти людям. Вони брешуть, на відміну фактів.

- Ви любите живопис?
- Так дуже. Люблю Рафаеля.
— А мені більше подобаються інші черепашки-ніндзя.

— Значить, я дурепа?
- Ні, ти просто яскрава. Така яскрава, що за тобою плаче психіатрична лікарня. (Ти яскрава. Настільки яскрава, що по тобі дурдом плаче.)

— Ласкаво просимо додому, сер! Запускаю плей-аркуш Бет-печери. Щось цікаве сталося сьогодні, сер?
— Я знову врятував місто. Це було круто. Пора б уже й підкріпитись.
- Альфред залишив вам лобстера в холодильнику, сер.
— О, смакота! Швидше б! Сьогодні заслужив... Реально заслужив...

- Ми оголосимо голодування!
— Тоді вийдете заміж худими, та все одно вийдете.

Ти як сортир на вокзалі — зламаний і сповнений лайна.

— Якщо чесно, мене звільнили. Тож вип'ємо за це.
— А мене покинули. Тож вип'ємо.
- Я казав, що мене звільнив бос, він же батько?
— Я казала, що зробила сюрприз у день народження мого нареченого, а він кинув мене на очах у наших друзів, які ховалися у квартирі?
- Ух ти! Гаразд, ти виграла.

Я довіряю всьому, окрім чортової людської натури.

- Господь дав нам чудо життя. Чудо народження. Чудо кохання. Він завжди зі мною.
- Чудо народження дитини наркомана? Диво в тому, що мати залишає його заради дози? Чудо кохання. Вас швидше вб'є той, кого ви любите, ніж якийсь незнайомець.

- Воля Ваша, але Лизавета Григорівна Муромська мені зовсім не подобається!
- Після сподобається. Стерпиться – злюбиться.
— Батюшку, але я не почуваюся здатним зробити її щастя!
- Не твоє горе її щастя...