— Виходить, ти закохана в Османа?
— Чого це ти взяв?
— Це як із захворюванням. Якщо в тебе воно є, то ти бачиш, у кого воно є. Для цього є навіть групові терапії. Думаю, для закоханих теж мають бути такі гурти, бо тільки ми розуміємо один одного … Мене звуть Ішиком, маю зізнатися, я закохана.
— Ласкаво просимо до нас, Ішику. Як ти дізналася, що я закохана?
— Загалом це дуже просто. Куди б ти не пішов... нікого іншого тобі немає, тільки він. Ти озираєшся в пошуках нього. Ось він усміхається, або засмучений, хмуриться, наче щось трапилося. Тебе це хвилює. Чи дивиться він на тебе? Чи думає про тебе? І інші подібні питання. Тебе хвилює лише те, що стосується його. Все інше втрачає сенс. Ти відмовляєшся від своїх зобов'язань.
А ще є самота. Хочеш бути сама і думати тільки про нього. Ти хочеш промотати весь час, який ви не разом, щоб скоріше зустрітися. Все влаштовано так. Думаю, кохання – це захворювання.