Незначних вчинків немає. Ось ти видихнув. І в усьому світі трохи зігрілося повітря. Навіть на іншому кінці Всесвіту від твого дихання щось зміниться.

Відносини більшості людей, що познайомилися, вписуються в схему:
— Покохай мене перший!

— Ні ти!

— Я потім.

— А якщо ти мене обдуриш?

– Та пішов ти!

– Та пішла ти!

Усі хочуть бути коханими, але ніхто не хоче кохати. Хтось має ризикнути і вкластися першим, а далі як буде, так і буде.

Скажи трьом різним людям:«Я не можу піти у кіно!». Перший почує, що ти не хочеш піти саме з ним і з горя наковтається канцелярських скріпок. Інший вирішить, що в тебе болить голова і ти готуєшся до іспиту. І лише третій правильно вгадає, що кіно для тебе надто інтелектуальне, і відведе тебе на футбол.

Мене не так уже хвилює, хто кого вбив, як дасть мені щось ця книга чи не дасть. А сюжети я давно першими сторінками вгадую. Під кожною обкладинкою – своя течія надій. Якщо жаба стрибала через дорогу і її переїхало машиною – це реалізм. Якщо перетворилася на царівну і вийшла заміж – фантастика. Якщо потрапила на досліди, але втекла, сходами дострибала до даху і сидить на краю хмарочоса, похмуро дивлячись на місто – трагедія з елементами романтичного бунту.

Жінка по суті своєю текучою здатна набувати будь-яких форм, заповнювати собою все. А чоловік — норма вже тільки за певною твердою формою.

Робити щось заради подяки безглуздо. Добром треба жити і дихати, навіть не усвідомлюючи, що те, що ти робиш, – добро. Тільки таке діяльне добро справжнє. Решта – сурогат напоказ.

- Гаразд, скажи мені, як психолог психологові, що робити?
- Знайти такого, що закохається вуха, і доїти його, як корову. Не викаблучуватись. Це як психолог психолога. А як відьма іншій істоті я тобі нічого не скажу. Бо не знаю. Я не хочу знати. І не можу знати. У світ таких, як ти, таким як я, доступ закритий. Блок. Кордон на замку.
– Ну, пішла танцювати губернія. Скажи, що мені робити?
- Жити. *** це життя – це недобре. Але не фатально.

А зараз люди дрібні. Начебто і вбивають рідше, зате гадять частіше. І люблять, мов дохлу кішку гладять, і гніваються половинчасто, і прощають у третину серця.

— На мою думку, ти все ускладнюєш. Смішно, що іншим ми даємо поради, яких не слідуємо самі.
- Хіба? Я так гадаю. А ще я боюся надто сильних почуттів. Точніше не сильних, а неконтрольованих.