— Місяць це жінка. Це правда. Але цій жінці не можна вірити. Вона  хитра. Вона  зводить чоловіків з розуму. Вона  обіцяє їм любов і прихильність, але потім забуває про це, обманює їх, зраджує їм і йде з кимось іншим. Розумієш, що я думаю?
— Ти думаєш, що мені не можна вірити. Що мої обіцянки нічого не варті. Що я буду мінливий, як Місяць.
— На мій досвід, таке трапляється.
- Але якщо ти вб'єш мене зараз, ти відмовиш собі в задоволенні довести свою правоту.
— Хеахмунде, я не хочу виявитися правим. Я хочу вірити тобі. Хочу вірити, що у цьому світі є той, хто ніколи не бреше, не зраджує і не хитрує. Той, хто завжди благородний.
— Це я, Іваре. Ти можеш мені вірити.
- Побачимо.

— Ти сказав, що не битимешся з братами.
— Ти мені не брат. Колись ти був моїми ногами, але це у минулому.

— Наближається війна. Війна, яка зробить мене конунгом Каттегата, володінь мого тата. Війна проти самозванки, першої дружини Рагнара, Лагерти, яка вбила мою матір, щоб стати королевою. І звісно, ​​війна між братами. Епископе, у тебе є вибір. Бороться зі мною або я уб'ю тебе.
— Навіщо мені твої війни?
— Це спосіб залишитися живим.
— Я не боюсь померти за свою віру.
— Але ж ніхто не просить тебе це робити. Я не прошу тебе відмовитись від своєї віри чи вбивати інших християн. Я пропоную тобі вбити більше тих, кого ти звеш безбожниками.
— Чому ти пропонуєш мені цей вибір?
— Бо заздрю ​​тобі. Я хочу бути таким, як ти. Сильний, здоровий, великий воїн. Ось чому я тебе врятував. І ось чому хочу, щоб ти боровся поряд зі мною.

Ви що, не знаєте, хто я? Вам не вбити мене! Я Івар Безкістний! Вам мене не вбити!

— Ти кривоногий дурень. Ти потрібний нам не менше, ніж потрібний був нашому батькові, а сам вирішив утекти.
- Встань і скажи мені це в обличчя.