Антон Павлович Чехов. Вишневий сад
— Що мені до галасливого світла, що мені друзі та вороги… Як приємно грати на мандоліні!
- Це гітара, а не мандоліна.
— Для безумця, котрий закоханий, це мандоліна…
— Що мені до галасливого світла, що мені друзі та вороги… Як приємно грати на мандоліні!
- Це гітара, а не мандоліна.
— Для безумця, котрий закоханий, це мандоліна…
Власне кажучи, не торкаючись інших предметів, я мушу висловитись про себе, між іншим, що доля ставиться до мене без жалю, як буря до невеликого корабля. Якщо, припустимо, я помиляюся, тоді навіщо ж сьогодні вранці я прокидаюся, наприклад, бачу, а в мене на грудях страшної величини павук... Ось такий. (Показує обома руками.) І теж квасу візьмеш, щоб напитися, а там, дивишся, щось дуже непристойне, на зразок таргана.
Я розвинена людина, читаю різні чудові книги, але ніяк не можу зрозуміти напрямки, чого мені власне хочеться, жити мені або застрелитися, власне кажучи, проте я завжди ношу при собі револьвер.
Я знаю свою фортуну, кожен день зі мною трапляється якесь нещастя, і до цього я давно вже звик, так що з усмішкою дивлюся на свою долю.