Одного дня тітонька викликала племінника до себе і поставила перед ним пенівський портрет його цербстської кузини.
— Чи дізнаєшся? — Запитала конкретно.
— Вперше бачу, — зрозуміла відповідь.
Єлизавета Петрівна трохи навіть злякалася:
— Я тут намагаюся, в цих Європі всі пороги обила, наречену для тебе шукаючи, а ти свою ж сестрицю не визнаєш... Іди! — звеліла вона. — Я тебе подружжям обтяжу. А дружина – не тітка рідна. Вона  жваво дасть тобі горіхи з родзинками.