Недарма кажуть: товаришуєш із гадюкою — дружи, але палицю в руці тримай.

Скільки ми втрачаємо за своє життя?
Багатьох. І коли йде хтось дуже близький, ми сподіваємося, що він там. І що там, за межею смерті, хоч щось є. Я знаю, що зустрінуся з тими, хто пішов раніше за мене. Я знаю. Але... поки ми - тут. І іноді хочеться кричати від неможливості побачити. Почути. Хоч би на мить зазирнути у рідні очі, посміхнутися і знати — там чи не там, але тебе люблять. І знають про твоє кохання. Адже те, що близька тобі людина пішла за межу смерті, зовсім не скасовує всього іншого. Він все одно близький. Рідний. І коханий.