Коли зовні бешкетує мороз — ще півбіди. Чоботи тепліші, товстіший кожух і міцніший грог, всього-то проблем. А ось що робити з замерзлим серцем?

— Отрутою не забув посипати?
— Забув, додай до смаку!

Вони жили недовго і нещасливо і померли одного дня в страшних конвульсіях.

Робити мені нічого – до хрипоти з дурнями сперечатися… розумний би з першого разу прислухався.

... іноді мені здається, що я деруся по стрімкій скелі. Судорожно чіпляюся за трохи помітні западинки закривавленими пальцями, всім тілом притискаюся до холодного каміння, а наді мною — сіре байдуже небо і пронизливий крик яструбу, що кружляє над прірвою.
І варто мені на мить розслабитися, відчувши під ногами широкий, і, здавалося б, надійний уступ, як він раптово тріскається і дрібною крихтою обсипається в прірву, залишаючи мене взагалі без жодної опори.
Успіх. Дружба. Кохання. Борг.
Гранітні камінці, що шарудять вниз схилом.
У світі немає  нічого міцного. Нічого вічного.
І по скелі краще підбиратися з випущеними кігтями, безжально засаджуючи їх у зручні для тебе щілини.
І ніколи не озиратися.
Їх все одно не повернути. А мені не повернутися...