— Невже це ніколи не будило тебе серед ночі? Почуття, що якось вони прийдуть за тобою та твоїми дітьми?
— Так, бувало.
— Що ти робиш, коли прокидаєшся?
— Відчуваю жалість до того бідолашного, який надумає сунутися до моєї школи – це буде помилкою.

Давай, будь як усі — звинувачуй у своїх бідах інших.

Ти боїшся не їхнього болю... а свого, Чарльзе... І яким би страшним він  не був, цей біль зробить тебе сильнішим. Якщо дозволиш собі відчути її, якщо приймеш її, ось тоді цей біль зробить тебе неймовірно сильним. Це наш найбільший дар  — витримувати їхній біль, не ламаючись, і він виник із найбільшої сили людини — надії.

У тебе унікальні здібності, Джин. Питання в тому, чи зможеш ти їх підпорядкувати, або вони підкорять тебе.

- Що це?
- Ти знаєш. Уколи послаблюють напади, пігулки не дають їм повторюватися. Подуй на них для безпеки.
- Пішов ти, Логане.
— Що, згадав, хто я такий?
- Я завжди знаю, хто ти. Просто іноді я не впізнаю тебе.

Мені здається, точка концентрації лежить між злістю та умиротворенням.