Зробленого не повернеш. Ну а далі будь, що буде.

Я нікому не розповім про своє горе,
Не поділюся своїм сумом.
Сховаю муки глибоко в серці.
Відкриюся лише морю.
Нехай хвилі віднесуть мою печаль далеко-далеко,
Я сміятися у відповідь на все, що завдає мені біль.
Литиму сльози тільки по своїй сім'ї.

— Ти її справді любиш?
— Це ж моя дитина. Це моя кров, моя душа. Не має значення, хлопчик це чи дівчинка. І народила її кохана жінка.

Час змінює все. Особливо думки.

Моє сонечко, златовласа Султанша. Вони вважають, що твою маму можна зламати, але їм не вистачить сили. Дивись, що зробила твоя мама-рабиня, яку всі принижують. Я позбавлюся всіх по черзі, хто стоїть між мною та Сулейманом. З Ізабеллою покінчено, черга за Ібрагімом. Потім Валіде Султан, Махідевран та Мустафа. Усі підуть з дороги один за одним. Почнеться наш Султанат: ти, я та твої брати. Водночас ми будемо дуже щасливими. Справжні господарі цього палацу це ми!

Якщо за спиною чоловіка не стоїть сильна жінка, цей чоловік слабкий.

Звідки я могла знати, що моє серце, яке зупинилося заради помсти, заново заб'ється заради кохання?

У цьому кільці моя душа, і кожному, крім мене, воно принесе нещастя.

Я була співрозмовницею нудьги і туги і полонянкою розпачу.
Я запалювала смолоскипи печалі на всіх шляхах очікування.
Щодня птах Рох летів на небесному просторі бажання.
Сподіваючись, що якийсь голуб принесе від Вас звістку.
Або ж хмара проллє благодатну краплю на долину спраги.

І коли сотні красунь кричатимуть його ім'я, мій шепіт буде голосніше.