Чудовий вік. Хюррем Султан
— Заберіть геть цю невиховану рабиню!
- Я не служниця! Я Хюррем! Хюррем Султан!
— Заберіть геть цю невиховану рабиню!
- Я не служниця! Я Хюррем! Хюррем Султан!
- Не всі люди погані. Не всі завдають зло.
— Ні, все, Маріє. Ти теж завдала його. Встромила мені ніж у спину.
— Ну, припини, у мене багато роботи.
— Ібрагім чи Хюррем — із ким краще працювати?
— Ти ревнуєш до Ібрагіма?
— Звичайно, він бачить частіше за мене мого султана.
— Доведеться тобі змиритись.
— Якщо я твій Рай на землі, то хто ж ти для мене, Хюррем?
— Мені це відомо, і я твій рай. Але іноді я і Пекло твоє...
Моєму пронизаному серцю немає на світі ліків.
Душа моя жалібно стогне, як сопілка в устах дервіша.
І без обличчя твого милого я як Венера без сонця
Або маленький соловушка без троянди нічний.
Поки читала вашого листа, сльози текли від радості.
Може, від болю розлуки, а може, від подяки.
Адже ви наповнили чистий спогад коштовностями уваги,
Скарбницю серця мого наповнили ароматами пристрасті.
- Хюррем моя! Веселощі, радість, вічне свято! Мій ясний місяць! Моє світло у пітьмі! Моє сяюче сонце! Моя свічка! Мій помаранче милий! Ніжний та запашний! Володарка душі моєї! Ти мій наставник, друже! Ти пані! Володарка! Центр світобудови! Я твій раб і навіки їм залишусь!
— Ти для мене написав? Ти маєш дар великого поета!
— Важливо не«хто написав», а той, хто мене надихнув!
Частка душі моєї, мій володарю,
Світло очей моїх, мій пане.
І ночі не минає, щоб світ не спалахував від іскри вогню, що народжує мій стогін,
І ранку не буває, щоб небеса не розкрилися від плачу, що народжений бажанням побачити Ваш променистий образ.
Частка душі моєї, світло очей моїх, надія моя двох світів,
Клянусь, заради Вас я живу в цьому світі.
Чи не висловити моїх почуттів словами, не вилити їх на папері.
Якби моря стали чорнилом, а дерева перетворилися б на пір'я,
То висловили б вони все горе від цієї розлуки,
То благали б Аллаха:«О всевишній, з'єднай цю рабиню з її володарем».
Ах, часточка душі моєї, мій володарю, я довіряю вас Аллаху Всемогутньому.