Що насамперед і врешті—решт вимагає від себе філософ? Подолати в собі час, стати невчасним — ось із чим йому доводиться витримувати найжорстокішу боротьбу, яка все—таки робить його сином свого часу.

Шлюб священний. Але... краще зруйнувати шлюб, ніж дозволити йому зруйнувати себе!

Сни – це чудова таємниця, яка благає нас розгадати її.

— Ніхто й ніколи не робив нічого лише для інших. Всі дії спрямовані на нас самих, всі послуги — це послуги самому собі, кохання може бути лише любов'ю до себе.

Здається, вас дивує це зауваження? Напевно, ви подумали про тих, кого любите. Копніть глибше, і ви побачите, що ви любите не їх, а любите ті приємні відчуття, які кохання викликає. Ви любите потяг, а не того, до кого вас тягне.

Коли я сказав вам, що ніколи не дозволяв чіпати мене, — тоді я вперше дозволив собі бути зворушеним.

Серйозній людині потрібні друзі. Коли все руйнується, у нього залишаються його боги. Але я не маю  ні друзів, ні богів. У мені, як і у вас, живуть пристрасті, і ніщо не може зрівнятися з пристрасним бажанням досконалої дружби, дружби interpares, серед рівних. Що за п'яні слова — interpares, слова, в яких втіха і надія для такого, як я, який завжди був самотній, який завжди шукав, але ніколи не зустрічав того, хто точно йому підходить.
Іноді я виливав душу в листах сестрі, друзям, але коли я стикаюся з людьми віч-на-віч, я сором'язливо відвертаюся.

Ваша великодушність, ваш обов'язок, ваша відданість - це стіни вашої ж в'язниці.

Найвиразніше спрага володіння проявляється в любові статей: закоханий прагне одноосібного володіння тим, хто став предметом його бажання, він хоче безроздільно панувати не тільки над душею, а й над тілом, він хоче, щоб любили тільки його одного, хоче увійти в чужу душу і зайняти там чільне місце і царювати, як владика.

Відчай – це та ціна, яку людина має заплатити за самопізнання. Загляньте в саму глибину життя – і ви побачите там розпач.

Надія – це найгірше із лих, вона  продовжує муки.