— Ти брюхав Аду, бо вона Шелбі? Думав, чи це допоможе тобі стати кимось? Я не дозволю зганьбити життя моїй сестрі, заради твоїх планів.
— Господи, ти справді віриш у це? Я люблю її, Томмі. Люблю з того часу, як їй було дев'ять, а мені дванадцять. І вона любить мене. Ти хоч таке слово знаєш?

- Підніміть руки ті, хто воював у Франції; ті, хто стояв пліч-о-пліч зі своїми товаришами і бачили, як вони помирають, підніміть руки. Кров, пролита на полях Фландрії, річки вашого поту, і комусь із вас дісталася нагорода? Може, вам?
- Ні!
— Може, вашим дружинам?
— Ні, ні!
— То кому ж тоді? Вони є серед нас?
- Ні!
— Чи вони сидять по будинках, у комфорті, з набитими животами, коли ви намагаєтеся наскрести жалюгідні гроші на взуття вашим дітям? І що вони пропонують вам за ваші жертви? Вони урізають вам платню! Ось ваша винагорода.

— Їй потрібна допомога.
- Боже! Вона  ж Шелбі! Вона  ж сестра диявола Гострих козирків!
— Але сама вона  ангел.

Панове, зараз такі збори заборонені. Головний інспектор заборонив збиратися більше, ніж по двоє людей. Тому не порушуватимемо закону — розбійтеся, будь ласка, на групи по троє і продовжимо.

— Іноді я шкодую, що тебе врятував від тієї кулі у Франції.
— Повір, іноді я й про це шкодую.