— Не  маю ніякого горя, — сказав я. - Голова болить.
- Це хвороба нашого століття, Роббі, - сказав Фердінанд. — Найкраще було б народитись без голови.

Чим менше знаєш, тим простіше жити. Знання робить людину вільною, але нещасною. Вип'ємо краще за наївність, за дурість і за все, що з нею пов'язане, - за кохання, за віру в майбутнє, за мрії про щастя ; вип'ємо за чудову дурість, за втрачений рай!

Тільки дурень перемагає в житті, розумник бачить занадто багато перешкод і втрачає впевненість, не встигнувши ще нічого почати. У важкі часи наївність — це найкоштовніший скарб, це чарівний плащ, що приховує ті небезпеки, на які розумник прямо наскакує, як загіпнотизований.

Меланхоліком стаєш, коли розмірковуєш про життя, а циніком — коли бачиш, що робить із нього більшість людей.

Для кохання необхідна відома наївність. У тебе вона  є. Збережи ж її. Це дар Божий. Якось втративши її, вже не повернеш ніколи.

Тільки нещасний знає, що таке щастя. Щасливець відчуває радість життя не більше, ніж манекен: він лише демонструє цю радість, але вона йому не дана. Світло не світить, коли світло. Він світить у пітьмі. Вип'ємо за пітьму! Хто хоч раз потрапив у грозу, тому нема чого пояснювати, що таке електрика. Будь проклята гроза! Хай буде благословенна та мала дещиця життя, що ми маємо! І оскільки ми любимо її, то не будемо закладати її під відсотки! Живи відчайдушно! Пийте, хлопці! Є зірки, які розпалися десять тисяч світлових років тому, але вони світять і досі! Пийте, доки єчас! Хай живе нещастя! Хай живе пітьма!

… ніщо – це вже багато! Ніщо – це дзеркало, у якому відбивається світ.