— Ох, містере Роджерсе, я вже майже забув, що цей костюм для твоєї дупи нічого не зробив.
- Ніхто тебе не просив дивитися, Тоні.
— Він [костюм] безглуздий.
- А я думаю, ти виглядаєш класно, Кеп. Наскільки я можу судити, це дупу самої Америки.
Я бачив, як американських солдатів убивали моєю зброєю, яка створювалася, щоб служити ним...
Я зрозумів, що став додатком системи, що процвітає у своїй безвідповідальності.
Я — ніби прозрів! Я зрозумів, що можу запропонувати світові щось більше, ніж те, що може його підірвати!
Хтось із знаменитих сказав: "Ми самі породжуємо своїх демонів". Що він мав на увазі? Хто це сказав? Неважливо. Я приєднуюсь, і тепер цей вислів пролунав з вуст одразу двох знаменитих хлопців.
— Завдяки йому ти ще живий.
— Я живий, бо ти не здатен мене вбити.
- Якщо прикинути сили: твій брат - напівбог; суперсолдат - жива легенда, гідна називатися легендою; людина, чия боротьба зі своєю люттю дух захоплює; парочка першокласних убивць... І ти, приятель, примудрився розлютити їх усіх до одного.
- Такий був план.
— Не найкращий план.
— Ти навіть не уявляєш, у що вліз.
- О, Шекспіра ставите! А мати твоя знає, на кому її гобелена?
День 11, тест 37, конфігурація 2.0, за відсутністю вибору кийку залишається за пожежника. Якщо вогонь не з'явиться, а ти мене знову заллєш, подарую якомусь коледжу.
Вибач, приятелю, але це крутомобіль, а відстіймобіль позаду.
Ти знаєш, що постійно крутиться у мене в голові? Де мій бутерброд?