— Отже, на вашого брата чекає петля, а вашого кузена п'ять років за підпал. Крім того, всі ваші люди зараз у сум'ятті, як у Бірмінгемі, так і в Лондоні.
- Чого ви хочете?
- Чого я хочу? Я вас не розумію.
— Я вже погодився вчинити вбивство заради вас. То чого ви хочете від мене?
— Чи бачите, в чому справа, угода та гарантії — трохи різні речі, чи не так? Розумієте, я став погано спати і справа тут не в запаху чи шумі. Мене мучать сумніви, усвідомлення того факту, що Томмі Шелбі не боїться смерті. Таким чином, загрожувати вашому життю буде явно замало. Щоб змусити вас підкоритися мені у певнийдень, мені потрібно керувати долями ваших рідних.

- Я люблю тебе.
- Це пройде, Грейс. Все проходить...

Ми люди й з нас вистачить!

Це велика помилка — косо дивитись на Томаса Шелбі.

Я був такий близький. У мене майже все вийшло, чорти забирай... О, і ця жінка, так... Жінка, яку я люблю... І я був близький. У мене було все на світі, чорти забирай!

— Ти думаєш, я повія?
- Всі ми повії, Грейс, ми просто продаємо різні частини себе.

— Артуре, прокинься! Ти не на війні, ти вдома, у родинному колі.
- У нас немає  сім'ї!

— Ви ще здатні вести справи після того, що сталося? Може ви не любили свою дружину?
- Не смій! Вона  тут, поряд зі мною, і каже мені:«Не довіряй цим людям».

— Не те, щоб люди не любили тут короля, навпаки, ми не хочемо, щоб наш улюблений король дивився і бачив, що з нами роблять. Тому ми забираємо його портрети.
— Але навіщо їх спалюєте?
— За нашого короля ми пройшли пекло. Пройшли пекло війни. Записуйте. А тепер на нас нападають у власних будинках. Ці нові копи з Белфасту вриваються в наші будинки, ґвалтують наших жінок... Не думаю, що наш король хотів би бачити все це. Тому ми розпалюємо багаття, щоби підняти тривогу.
— Чи можу я запитати, від кого ви кажете?
- Ні від кого. Я звичайна людина. У мене медалі за відвагу за Сомми. Я хочу, щоб ви написали у своїй газеті, що тут відбувається.

П'ять за мир, два за перемир'я, один утримався. Та почнеться війна.