— Ба... Спочатку він здавався дивовижним. Мирне, невелике містечко, де всі один одного знають і люди вітаються на вулиці. Звучить ідеально, е?
— Не знаю про ідеал, але, на мій смак, досить мило.
— Штука, яку тобі треба зрозуміти, Тейтуме, полягає в тому, що коли всі один одного знають, у кожного є думка про кожного. І ці думки чіпляються до тебе, а іноді розповзаються. Досить разок посваритись із сусідом — і всі про це знають. Якщо твоя дитина побилась у школі, кожен раптом звертає на це увагу. І ці речіне йдуть, вони збираються. Я був Марвіном Греєм, коли приїхав туди, а до того часу як поїхав, я мав славу Марвіном Який Один раз Кричав На Міських Зборах І Завжди Сперечався З Директором Школи Греєм.
- Довге ім'я...

— Чому ти не віддаси цього кота до притулку? Чи... не знаю... викинеш на шосе?
— Тебе самого треба віддати до притулку, — пробурчав Тейтум, узяв чашку у Марвіна і ковтнув чаю. - Слухай, просто придивися, щоб у нього була їжа і він не розніс весь будинок. Ми лише переїхали. І не дай йому з'їсти рибку.
- Яку рибку?
— Яка плаває у мисці у вітальні. До речі, купи для неї акваріум. Я залишу гроші.
- У нас є рибка?
- Ага. Рибк. Його звуть Тімоті, і, схоже, він мерзотник. З вас з ним вийде гарна пара. Тільки бережи його від Веснянки.
— Ця тварина мене ненавидить.
— Він усіх ненавидить, — зауважив Тейтум. — Можливо, якщо ти перестанеш кидати в нього капці...
— Як тільки він перестане на мене кидатися, я одразу перестану кидати тапки.

— Я думаю, твій кіт злиться, бо ти покинув його одного зі мною.
- Чому ти так вирішив?
- Пам'ятаєш коричневі туфлі, які ти залишив у спальні?
- Ага, - сказав Тейтум, у якого тьохнуло серце.
— Коротше, він насрав у ці туфлі.
— От біса... ти їх викинув?
— Я їх не чіпав. Зачинив двері, щоб сморід не розносився. І запах сечі негаразд відчувається.
Тейтум сіл. Його життя розбирали на частини.
- Який ще запах сечі?
— Твій кіт насав у ліжко. А ще він роздер ковдру.
— Може, тобі відвезти його до притулку, доки я не повернуся додому? — з тяжким серцем запропонував Тейтум.
— Ага, я вже пробував. Тейтум, він мало не видер мені очей. У мене тепер такі руки, ніби я боровся з невеликим левом.
- Ну так.
— Чесно, Тейтуме, цей кіт небезпечний. Я скоро почну спати із зарядженим пістолетом під подушкою.
— Ти не маєш  пістолета.
- Вже є.
Тейтум намагався тримати себе у руках. Кричати на діда по телефону — остання справа.
— Слухай, Веснянку просто треба трошки кохання. Приласкай його, дай посидіти на колінах...
— Та я на постріл не підпущу цього злидня до своїх колін. Знаєш, що там поруч? Дуже важлива річ.
- Так, я зрозумів думку, але...
- Мій член, Тейтум. Там поряд мій член, - пояснив Марвін. - І я не збираюся підпускати його до мого члена.