— Ей, Теймуре, скоро ти помреш! І ніхто більше не почує твого золотого голосу. І я не почую. А ти навіть не уявляєш, яка це для мене втрата! Адже я шанувальник твого таланту. І ось, я прошу тебе, заспівай для мене наостанок.
- Йди до біса!
— Голос добрий, а слова погані...

Думай, не головою, а руками!
Думай, не головою, а руками!
Обставин не перемов.
Адже недаремно і кров і любов,
Адже недарма і кров і любов
Рифмували поети століттями.
Чи може, писалися вірші дурнями,
Чи наша любов недостойна віршів?

— Досі мені доводилося рятувати одного хлопця, а тепер двох...
— Нічого, відіб'ємось!
— Звичайно, відіб'ємось. Тільки прошу тебе, Сан Саниче, нікого не убий.

Як жили ми борючись
І смерті не боячись,
Так і відтепер жити тобі та мені!
В небесній висоті
І в гірській тиші,
У морській хвилі
І в лютому вогні!

— Чи підходить мені ця борода?
— Ти думай про те, щоб вона  не відвалилася.

Я очі навчаю свої
слова, погляду в ім'я любові.
Привчаю долоню не поспішаючи
обіймати рукоятку ножа.
Так вирішили кохання та доля,
Ним я і ніхто не суддя.